Степан Процюк. Руки і сльози

Бо нікому, геніальний хлопче, насправді не треба доконечної справедливості, за яку ти ступив на розтягнений у часі та способі нищення ешафот. Її не треба ні суддям, ні свідкам, ні селянам, ані студентам, що свідчили проти тебе. Треба не правди чи брехні-треба комфорту."

Як мало ми - українці, знаємо про наших геніїв! Як рідко їх цінуємо при житті і як часто страждаємо за їх втратою опісля! Та чи справді їх цінуємо і знаємо? Чи за личиною "поваги" стоїть лише публічність та кінцева пихатість в образі монолітних пам'ятників?

З яким болем я прочитала слова Івана Франка, сказані вже на схилі його діяльності: "Якщо хочете працювати для України, спершу вчіться бити лозиною по воді, довго бити. Від того биття будуть йти кола по воді. А ви бийте і бийте. Якщо витримаєте таку роботу - тоді працюйте для України... А може бути і так, що за вашого життя це биття лозиною не дасть очевидних результатів. Але се треба робити, бо лише у цьому наша правда".
Уся книга пройнята отим його "биттям лозиною" і цією правдою Івана Яковича, яку неможливо оминути в суспільному житті українців к. ХІХ -поч. ХХ ст.

Степан Процюк вводить читача у світ письменника ще з його дитячих літ. Спочатку вводить поволі, а потім вир подій закручує читача у неймовірний смерч і викидає з нього лише тоді, коли читач дочитає останню сторінку книги. Чи прийде звільнення? До мене не прийшло, натомість прийшло роздратування собою за те, що стільки ще нечитаного мною є у творчості Івана Франка!

Автор у романі подає і письменницьку, і суспільну, і особисту трагедію Франка. Так-так, для мене життя генія так і постало перед очима. Ця його одвічна жертва на благо українців, галичан, які не те що не цінували його, але ще й часто зневажали! Ця жертовність переплетена з важкою долею "русина" та з його рідкісною хворобою Рейтера.

Іван Франко був сучасником багатьох величних постатей українського культурного життя і у романі згадується і про Барвінського, і про Лисенка, і про Драгоманова, і про Грушевського, і про Кониського (автора слів до пісні "Боже великий, єдиний"), і про Стефаника, і про Маковея, і про мецената Чикаленка, і про Ніковського, і про Липу, і про Кобилянську, і про Труша, і про Лесю Українку, і про Олену Пчілку. І це лише неповний перелік відомих імен.

Степан Процюк щиро розповідає про кохання Івана Франка, про його одруження та сімейне життя і про всі труднощі побуту. Творчість українського генія, письменник описує теж натхненно, поєднуючи з його діяльністю, як публіциста, і як батька великого сімейства.

Іван Франко стане доктором, який напише дисертацію про Івана Вишенського, захистить її за межами України, його кандидатуру відкинуть і не затвердять на посаду викладача в Львівському університеті (який, до речі, зараз гордо носить назву ім. Івана Франка), "але так буває у цьому найкращому із світів, де щиро вітають не тих, щиро переконані у таланті інших, щиро сердяться, коли їм хтось на це вказує, щиро ненавидять або принаймні остерігаються найталановитіших, бо відчувають їхню викінчену інакшість. А потім дивуються, прицмокують: "Якби ж то знаття!"

Франко буде відстоювати українську мову, як самостійну мову, а не як одну з "річища малих мов...які повинні живити велику російську культуру" і тим роздратує Ватрослава Ягича, який потім неодноразово буде руйнувати успішну кар'єру Франка і як науковця, і як політика, і як викладача.

Та чи постав би Іван Франко перед нами як геніальний письменник, якщо б він зробив успішну кар'єру в іншій сфері? Напевно, що ні! Бо титанічна праця Великого Каменяра у його творах постійно голосить до душ українців.

Ми мали пророка серед українського народу, якого, по-справжньому не оцінили за життя. То, можливо, хоч зараз прислухаємось до його слів: "ми мусимо навчитися чути себе українцями" і з гордістю несімо це наше вміння у світ!

П.С. В назві роману теж криється потаємний зміст! Книгу рекомендую до читання, бо якщо не зараз цікавитись постатями Великих Українців, то коли?

З ФБ Автора: https://www.facebook.com/stepan.protziuk

"Руки і сльози" — роман Степана Процюка про життя Івана Франка. Книга сповнена певним магнетизмом, і подекуди містична.
Читаю і виринає постать Франка, ніби звідусіль: то фейсбук запропонує світлину-спогад із цитатою Івана Франка, то натраплю на анонс вистави "Украдене щастя"...
Степан Процюк знайомить читача із
Франком-людиною, а не з хрестоматійним образом письменника.
Зацікавлюють деталі, зокрема: цитати із листів, майстерно виписані психологічні портрети героїв, особливості умов життя і формування особистості письменника, а також українства того часу.
Ще читаю. Подобається. Іноді, читаю і при свічці, адже якесь містично - магнетичне світло присутнє у цій книзі — воно вабить, захоплює, бентежить і робить читацьку подорож особливою.https://www.facebook.com/stepan.protziuk

Починайте читати книгу пана Степана "Руки і сльози"про Івана Франка.
Дивовижна книга, глибока, психологічна, як всі книжки,що пише пан Степан.
Вона рятує мене кожного дня, коли нема світла, тепла днями... Ця книга тішить мене,зігріває, дає сили жити..
Хоча життя Франка було куди гіршим, ніж навіть наше согодні...
Низький уклін Вам,пане Степане!

З ФБ сторінки Степана Процюка: https://www.facebook.com/stepan.protziuk

До глибини душі вражений чудовим романом Степан Процюк про улюбленого Івана Франка «Руки і сльози». З кожної сторінки цього роману проступає той Франко, якого знав і любив ще зі студентської лави і велич якого за багато літ не зумів затьмарити жоден інший великий письменник.
Франко мав дійсно сумну, часом нестерпну долю ще з юнацьких років, коли лишень почав формуватися його характер і талант. Проте він не зламався. Ця гірка доля, здається, лише викристалізувала його величезний талант.
Зазнавши напрочуд мало щастя і радощів в особистому житті, усі свої жалі і невдачі він перелив у неймовірні рядки поезії, прози та драматургії, які надихатимуть ще не одне покоління.
І Степан Процюк передає це напрочуд вправно і точно завдяки багатій мові роману і глибокому розумінню особистості Івана Франка та його психології.
Вірю, що цей чудовий роман приверне увагу до творчості нашого найбільшого письменника ще більшої кількості людей. Франко дійсно цього вартий.
Він – один із тих авторів, який може супроводжувати будь-кого усе життя, додаючи йому радощів, ностальгії та суму, а також глибшого розуміння людської сутності. На таке здатні лише генії.

Зі сторінки Степана Процюка: https://www.facebook.com/stepan.protziuk

Щойно вийшов новий роман Степана Процюка “Руки і сльози”. Формально можна сказати, що це психологічний роман про Івана Франка від народження до смерті. Писаний у війну, твір з промовистою назвою, він став мені натхненням, підтримкою і відповіддю на купу запитань, чому ми протягом сотень років платимо таку високу ціну за своє існування як народ, як нація, як держава.
Цей твір про того, хто закладав підмурівки нашої літератури, займався перекладами, був чи не найпродуктивнішим українським письменником, подарував кількадесят найсильніших творів, які знає кожен, хто хоч трохи чується українцем, і на століття вказав вектор розвитку національного духу. Це перший такий ґрунтовний роман про Івана Франка.
Він написаний легко, тонко, пронизливо, місцями з дзвінким сміхом щастя, місцями — з темною печаллю і сумом, та завжди з глибокими смислами, інтелектуальним стилем і таким притаманним Степану Процюку вмінням словами передавати атмосферу часу і подій так, наче читач є безпосереднім учасником тих подій.
Чи є ще такий народ, що мав би скільки геніїв? Чи є ще такий народ, який би їх так завзято не шанував? За ці 9 місяців війни ми, схоже, дуже швидко дорослішаємо і у нас поволі просинається повага до самих себе — надцінне вміння для дорослої нації. Цей роман появився дуже вчасно! Всі ми маємо знати на чиїх плечах стоїмо аби системно не повторювати однакових помилок. Бо ціна наших помилок - кров найкращих.